Новости

Постанова ВСУ від 12 липня 2017 року № 6-2458цс16

17 Июля 2017
111

Постанова ВСУ від 12 липня 2017 року
 № 6-2458цс16

".....Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
ОСОБА_1 подала заяву про застосування позовної давності.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Це правило пов’язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об’єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
У справі, яка є предметом перегляду, прокурор в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київлісгосп» звернувся з позовними вимогами про витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_1 – особи, якій на підставі правовстановлюючих документів належить спірна земельна ділянка, розташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
Зазначений позов виник у зв’язку з тим, що ОСОБА_1 набула у власність спірні земельні ділянки на підставі договору дарування, укладеного 8 липня 2014 року.
При цьому ОСОБА_1 набула у власність земельні ділянки, які свого часу були передані ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10.
Положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.
Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність. ..."

Також ВСУ в чергове звернув увагу на відповідну практику ЄСПЛ:

".... Під час розгляду таких справ суди мають враховувати висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 20 жовтня
2011 року в справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04). Зокрема, пункт 71, де зазначено, що потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; у контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. ..."

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/7864c99c46598282c2257b4c0037c014/570f7cfae9f65e2ec22581...


Присоединяйтесь в Facebook

Поделиться

Результаты


Возврат к списку

У Вас есть еще вопросы?
Задайте их и получите мгновенный ответ.