Новости

Вибірковість надання записів прослуховування та недостатнє обґрунтування дозволу на спостере-ження є порушенням права на захист

31 Июля 2017
135


Одним із найефективніших способів викриття корупційних схем не тільки в Україні, а й за кордоном є повідомлення про вимагання хабара. Далі зібрати доказову базу для оформлення обвинувачення видається справою техніки, у прямому й переносному значенні слів. Однак і тут слідчі та суд можуть порушити права підозрюваного, що згодом виллється в необхідність заново розглядати справу.


Приватизація з «відкатом»


Віце-президент Фонду приватизації Хорватії Йосип Матанович погорів на хабарі, який разом зі своїми колегами хотів одержати за дозвіл на реалізацію інвестиційного проекту в його країні. Як стверджував бізнесмен із Росії в заяві до прокуратури, один із чиновників, котрий представився працівником фонду, оцінив такі послуги у €2,25 млн. На цій підставі суд санкціонував негласне спостереження за посередником та кількома іншими особами.

Згодом, як повідомив прокуратурі представник російського бізнесмена, котрий вчився із чиновником в одному університеті, вже сам Й.Матанович збільшив суму «подяки» до 5% від обсягів інвестицій (€23 млн — 25 млн), яку належало розмістити на різних банківських рахунках трьох із п’яти віце-президентів ФПХ, котрі брали участь у прийнятті таких рішень. Урешті-решт як аванс чиновник отримав €50 тис., що також було зафіксовано на запису. Ще €150 тис. на користь Й.Матановича було передано на зберігання до сейфа нотаріуса.

Втім, арештували віце-президента фонду лише через 3 місяці, коли прокуратура вивчила майже 300 записів прослуховування. 2/3 з них слідчий суддя передав до суду, що розглядав справу. Й.Матанович зажадав прослухати решту, але експерт, якому доручили вивчити інші записи, встановив, що вони не стосуються підозрюваних.

Й.Матанович разом з іншими обвинуваченими в цій справі постав перед судом і був визнаний винним у скоєнні різних злочинів. Нині він відбуває 11-річний строк покарання. Як докази проти нього були використані записи розмов, зроблених під час спеціальної операції спостереження.

Доступ до матеріалів

У зверненні до Європейського суду з прав людини чиновник, зокрема, стверджував, що був позбавлений права на справедливий судовий розгляд (§1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Адже він не отримав доступу до оригіналів записів, а також тому, що деякі з них не були відкриті взагалі з посиланням на те, що вони начебто не мали відношення до цієї справи та стосувалися приватного життя третіх осіб.

У рішенні від 4.04.2017 у справі «Matanović v. Croatia» (заява №2742/12) ЄСПЛ констатував, що в скаргах Й.Матановича на процесуальну несправедливість ішлося про позбавлення його доступу до трьох основних категорій доказів, здобутих за допомогою негласних слідчих дій. Перша стосувалася записів спостереження, які було покладено в основу обвинувального вироку. Втім, суд зазначив, що заявник мав дозвіл слідчого судді на доступ до стенограм записів.

Клопотання щодо доступу до решти записів було розглянуто судом першої інстанції, підготовлені висновки експерта, незалежність і неупередженість якого під сумнів не ставилися. Записи були відтворені в суді, заявник отримав достатні можливості порівняти стенограми з відтвореним матеріалом. Його заперечення стосовно розбіжностей між ними дістали належну увагу, зокрема, були замовлені звіти експертів з метою уточнення цих розбіжностей.

Обвинувачений також скористався можливістю поставити під сумнів обґрунтованість доказів, про які йдеться. І національні суди дали докладні відповіді на його заперечення. При цьому Й.Матанович ніколи не заперечував, що такі розмови відбувалися, не оскаржував справжності записів. Тому Суд дійшов висновку про відсутність несправедливості в питанні вивчення записів, які були віднесені до першої категорії.

Друга категорія доказів стосувалася записів, на які не було посилань у вироку. Тут ЄСПЛ зазначив, що, незважаючи на надання доступу до досить докладних звітів, заявник не надав під час слухань у національних судах жодного переконливого доказу доречності доказів, про які йде мова. Тож у Страсбурзі не могли зробити висновок, що відсутність доступу до таких записів спричинила порушення права скаржника на справедливий судовий розгляд. Проте Суд відзначив, що під час оцінювання загальної справедливості провадження необхідно брати до уваги це обмеження.

Третя категорія доказів складалась із записів розмов інших осіб, які не були притягнуті до відповідальності й на яких не було посилань при засудженні Й.Матановича. Доступ до цієї інформації був обмежений на тій підставі, що записи не мали відношення до справи заявника й торкалися приватного життя інших осіб. Зокрема, йшлося про причетність до цієї схеми президента ФПХ, справа якого була виділена в окреме провадження.

Проте, як зазначено в рішенні, не була застосована жодна процедура, яка б на підставі звернення заявника дозволила суду оцінити пов’язаність цих записів зі справою. Не з’ясовано, чи містили вони якісь подробиці, що могли б дати заявникові можливість виправдати себе або зменшити обсяг обвинувачення, або чи мали вони відношення до належності, достовірності та повноти доказів, наданих під час провадження.

Не погодились у Страсбурзі й з висновком Верховного суду Хорватії стосовно того, що державний прокурор управі обрати докази, які б використовувалися під час провадження. Адже це суперечить прецедентному праву ЄСПЛ, відповідно до якого процедура, під час якої самі слідчі органи намагаються оцінити доречність доказів без будь-яких наступних процесуальних гарантій прав захисту, не може відповідати вимогам §1 ст.6 конвенції.

Тому, як зазначено в рішенні Суду, «було очевидно, що з огляду на недоліки в процедурі щодо відкриття доказів, які розглядаються, заявник не мав можливості сформувати певні доводи стосовно належності доказів, про які йде мова, і домогтися того, щоб суд розглянув його заяву в світлі його права ефективно підготувати свій захист». Таким чином, констатував ЄСПЛ, підсудний був позбавлений процедури, за допомогою якої можна було встановити, чи докази, які мала у своєму розпорядженні сторона обвинувачення, але які не були долучені до справи, могли пом’якшити вирок або поставити під сумнів обсяг інкримінованої заявникові злочинної діяльності.

Тож було встановлено порушення §1 ст.6 конвенції та присуджено €1500 як компенсацію шкоди.

Санкція за стандартних підстав

Суд також одноголосно встановив порушення ст.8 конвенції. Адже в цій справі, як і у справі «Dragojević v. Croatia», рішення слідчого судді про застосування негласних слідчих дій стосувалися заяви про використання таємного спостереження компетентним органом — прокуратурою. Натомість в обґрунтуванні доцільності саме такого збирання доказів наводилися стандартні твердження, вказані в законі, про те, що «розслідування не могло проводитися за допомогою інших засобів або це було б надзвичайно складно».

Проте, як відзначив ЄСПЛ, докази не містили відповідного обґрунтування наявності особливих обставин справи, а також того, чому слідство не могло бути проведене за допомогою інших, менш суворих засобів. Як установлено у справі «Dragojević v. Croatia», відсутність належного пояснення необхідності саме таких слідчих дій у поєднані з ретроспективним обґрунтуванням використання таємного спостереження суперечила відповідному національному законодавству й тому не забезпечувала на практиці належні гарантії проти різних можливих зловживань.

Зокрема, у Страсбурзі наголошували, що відповідне національне законодавство (в аспекті його тлумачення та застосування компетентними судами) не містило достатньої чіткості щодо обсягу та способу здійснення дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. Це, зокрема, не забезпечило на практиці відповідних гарантій проти різних можливих зловживань. Відповідно, процедура призначення та контролю за здійсненням прослуховування телефону заявника неповністю відповідала вимогами законності, а також не була достатньою для того, щоб утручання в право на повагу до його особистого життя та листування було «необхідним у демократичному суспільстві».

Тому Суд дійшов висновку, що такі самі міркування мають застосовуватися й у справі «Matanović v. Croatia». Цього виявилося достатньо, аби констатувати порушення ст.8 конвенції.

Разом з тим, спираючись на свою прецедентну практику, ЄСПЛ установив відсутність порушення §1 ст.6 конвенції щодо скарги заявника про провокацію злочину.

Закон і Бізнес




Присоединяйтесь в Facebook

Поделиться

Результаты


Возврат к списку

У Вас есть еще вопросы?
Задайте их и получите мгновенный ответ.